Головне меню
Головна
Мапа сайту
Новини
НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА
Навчальні заклади району
Пошук по сайту
Веб-каталог
Накази та листи ВО
Файловий сейф
Лінки вузів
Статті відвідувачів
Фотогалерея
Друзі сайту
Наш форум
Гостьова книга
Державні закупівлі
Доступ до публічної ін-ції
Колегії ВО
Інклюзивна освіта
Реєстрація на чергу в ДНЗ
Школа
Розробки уроків
Сценарії для вчителя
Методичні рекомендації
Наші реферати
Дитячі організації
Обдарована дитина
ЗНО
Нормативно-правова база
Завантажити софт
Для Інтернету
Робота з документами
Графічні пакети
Адміністрування
Системні утиліти
Додаткові лінки

Головна arrow Методичні рекомендації arrow Організація ігрової діяльності на уроці


Організація ігрової діяльності на уроці

Навіть дорослі люди швидше навчаються в грі. Гра включає в діяльність позитивні емоції, тому сприйняття інформації чи способу діяльності відбувається системно, глибоко.

 

Активізація навчальної діяльності учнів як засіб підвищення ефективності

навчально-виховного процесу

Учитель іде на роботу... Що чекає на нього там?

Загальноосвітня школа, що збирає (так і хочеться сказати «підбирає») всіх наших маленьких

співгромадян. Навчальний кабінет, оснащений необхідним устатку­ванням, у кращому разі, відсотків на тридцять. Клас, у якому живуть до сорока індивідів. Кожен із них неповторний за соціальним поход­женням, середовищем мешкання, темпераментом, характером і, на­решті, своєю унікальною освітньою

траєкторією. Що й казати, діти різні, в класі їх багато. Причому видатні здібності мають далеко не всі. Але навчити хочеться всіх!

«Національна доктрина розвит­ку освіти» ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизна­чення й самовияву. Зрозуміло, що

Персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігаєть­ся з напрямком руху у велику на­уку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього про­цес навчання має бути сконстру­йований з максимальним набли­женням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мис­лення є висока пізнавальна ак­тивність учнів. Ефективне засво­єння знань передбачає таку орга­нізацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумо­вих і практичних дій кожної дити­ни. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію проце­су навчання, призводять до підви­щення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьо­му психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми по­требами.

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки.

Левову частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчи­теля, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у пору­шеннях дисципліни тощо...

Як же знайти засіб, що залу­чає дитину до навчальної праці, що дозволяє їй відчути радість пізнання?

Матінка-природа проблему розвитку індивіда вирішила давно і красиво. Кошенята, що ганяють за кінчиком хвоста матері-кішки, й не підозрюють, що вони не просто пустують і граються, а розвивають навички полювання, необхідні їм для виживання. Точнісінько так і людська дитина, за допомогою молотка досліджуючи внутрішню будову подарованої вчора машин­ки, а потім намагаючись поверну­ти їй попередній вигляд, зовсім не замислюється про аналіз і синтез, хоча саме їх побачить у діях дити­ни психолог. Ми просто граємо, і саме гра є могутнім інструментом задоволення третього, основного інстинкту - потреби пізнання світу.

Породжена дитинством люд­ства, гра супроводжує всю його історію, по-своєму поєднуючи й дисциплінуючи людей, і тому зро­зуміло, чому вона посідає таке почесне місце в народній педа­гогіці, входячи у психічний і фізич­ний світ дитини з перших днів її існування. «Духовне життя дитини,

  • - писав В.Сухомлинський, - по­вноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона
  • - засушена квітка». Звернімо ува­гу, що видатний педагог ставить гру в один ряд із будь-якою актив­ною творчістю. На нічим незамін­не й неминуще значення гри вка­зував інший великий дидакт Росії
  • - К.Ушинський. «Не думайте, - підкреслював він, - що все це мине безвісти з періодом гри, зникне разом з розбитими ляль­ками і розламаними барабанами: дуже ймовірно, що з цього зав'я­жуться асоціації уявлень і низки цих асоціацій, що згодом зв'яжуть­ся в одну велику мережу, яка виз­начить характер і напрям людини».

Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання світу, має залишати­ся за порогом школи?! Навпаки, найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і зак­ріплювати позитивне ставлення ди­тини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібнос­тей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні склад­ності завдань. При цьому непоміт­но для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує по­требу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».

Отже, гра у навчальному про­цесі створює мотивацію, близь­ку до природної, збуджує інте­рес, підвищує рівень навчаль­ної праці, розвиває комуніка­тивні навички. Порівняно з інши­ми формами навчання й вихован­ня, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непоміт­но для вихованця, тобто не потре­бує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уяв­ляє, для чого все це почато - вчи­тель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впроваджен­ня ігрової діяльності у навчальний процес.

Принципи організації ігрової діяльності на уроці

За всієї привабливості ідеї ви­користання ігрової діяльності у навчальному процесі, необхідно зазначити, що ігри доречні й ефек­тивні не на всіх уроках. Неприрод­ною буде, приміром, ігрова конт­рольна робота чи гра на весь урок під час вивчення зовсім нового матеріалу (хоча й на таких уроках можливі ігропаузи для актуалізації знань, наприклад, або зняття стре­сових проявів).

Куди багатший ігровий потен­ціал мають уроки узагальнення отриманих знань, закріплення їх або вироблення практичних умінь і навичок. Дуже жваво й ефектив­но проходить в ігровій формі підготовка до тематичної атестації, коли учні мають необхідний багаж знань і потрібно його актуалізува­ти та систематизувати.

Менш очевидним є викорис­тання ігрових елементів під час контролю готовності учнів до уро­ку. Справді, з чим отут гратися, - учень або готовий до уроку, або ні (таких чомусь завжди вистачає). Нижче наведено опис гри «Морсь­кий бій», яку можна використати на уроці саме на стадії перевірки домашнього завдання. Вона дає змогу перетворити цю досить нуд­ну стандартну процедуру на ко­рисний насичений процес. Цікаво, що після такого «бою» число «тих, хто забув», чи «тих, хто не зро­зумів» домашнє завдання до на­ступного уроку, обов'язково змен­шиться - програвати не подо­бається нікому.

Під час планування, підготов­ки і проведення гри на уроці не­обхідно дотримуватися наступних принципів і правил.

  • Учитель має чітко усвідомлю­вати дидактичні завдання викори­стання ігрових елементів у на­вчальному процесі й організувати всю діяльність на уроці з орієнта­цією на виконання цих завдань.
  • Усі учасники повинні знати виконувати правила гри, про як їх докладно інформують до її по­чатку.
  • На ігровому уроці не повин­но бути сторонніх спостерігачів тому важливо залучити всіх до активної діяльності. Разом і; тим участь у грі - справа добро­вільна, тому не варто змушувати дітей пасивних або тих, як соромляться. Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чу асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться в гру.
  • На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов'язково має бути при­сутнім елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати вияв творчих здібно­стей учнів.
  • Періодично слід змінювати правила гри, щоб вона не набри­дала і залишалася цікавою дітям. При цьому система підрахунку балів і визначення переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже ко­рисно бали матеріалізувати (у ви­гляді фішок чи зірочок) і запису­вати їх на зведеному табло.
  • Дуже тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психо­логічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримува­ти, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і не­стримних лідерів можна й наван­тажити відповідно - їхня пере­мога буде важчою, але не менш бажаною.
  • Необхідно якомога повніше використовувати багаті можли­вості гри для розвитку вміння пра­цювати в колективі, що передба­чає розподіл ролей у команді, при­чому краще, якщо це зроблять самі учні (під непрямим керівниц­твом учителя, звичайно).
  • Гра неможлива без духу зма­гання, тому переможці в ній ма­ють бути обов'язково. Важливо тільки, щоб азарт не спричинив психологічних травм, тому не мож­на допускати образ і глузувань. Програвати, та й вигравати, тре­ба вміти гідно.

Як і будь-який урок, ігровий так само завершується підбиттям підсумків. Усі бали учасників підраховують, переводять в оцін­ки й виставляють у класний жур­нал, але...лише за бажанням учнів (тільки позитивні емоції!).

Ігрова діяльність на уроці

У цьому розділі ми розглянемо приклади використання ігрових елементів на різних стадіях уроку, причому це будуть різні типи уроків, залежно від дидактичних завдань і способів організації на­вчальної діяльності.

Як було сказано, найбільші можливості для впровадження ігрових елементів у навчальний процес дають уроки узагальнення й закріплення знань, що переду­ють, як правило, атестаціям і за­лікам. Ігри на таких уроках потрап­ляють на благодатний ґрунт знань, отриманих учнями під час вивчен­ня теми. Це дає вчителю широкі можливості для проектування ігро­вих ситуацій.

Зрозуміло, що цей родючий ґрунт вже оброблений першопрохідцями, тому почнемо все спочат­ку. А урок, звичайно, починається з повторення пройденого, чи, вис­ловлюючись науково, з актуалізації знань. Інакше кажучи, спробуємо з'ясувати, наскільки клас готовий до сьогоднішнього уроку і чи має­мо ми можливість подальшого просування?

Актуалізація опорних знань

На першому етапі уроку до­цільно застосувати короткочасні ігри або ігрові елементи, які мо­білізують увагу і пам'ять учнів. Тривалість їх не повинна переви­щувати 10-15 хвилин. Розглянь­мо кілька варіантів ігрової діяль­ності учнів на початку уроку.

«Допуск». Проводять на старті уроку, коли право голосу дають кожному учневі. Це має такий виг­ляд: учитель ставить запитання, на які учні відповідають по черзі, не встаючи зі своїх місць. Піднімати­ся доводиться тільки тим учням, які не змогли відповісти на запитан­ня. На цей етап учитель добирає прості запитання, що вимагають, як правило, односкладових відповідей - на чисте знання раніше вивченого в класі матеріалу. Отже, після першого кола допуску в класі стоять лише кілька учнів, причому ні в якому разі не слід робити ак­цент на їхній невдатності. Навпа­ки, вчитель пропонує класу не за­лишати товаришів у біді, пропонує учням кинути «рятувальні кола», - поставити їм запитання, які вже звучали сьогодні. Рятувальна опе­рація триває доти, доки кожен учень не дасть правильної відповіді. Як дана форма фронтального опи­тування працює на основну ідею підвищення психологічної приваб­ливості уроку? По-перше, протягом перших 5-7 хвилин уроку вже ко­жен учень «виступив», причому дав правильну відповідь, і це вже йому приємно й додає впевненості. По-друге, не пропала дарма домашня праця, і можна спробувати розви­нути успіх. По-третє, коли всі кида­ються на допомогу тим, хто замешкався на старті, в класі з'являється атмосфера єдності й доброзичли­вості. Нарешті, протягом цих 5 хви­лин у класі звучить корисна навчаль­на інформація, необхідна для по­дальшого просування, причому зву­чить з вуст учнів, і її потрібно слуха­ти (раптом це саме питання тра­питься й мені?). Важливо, щоб усе відбувалося по-доброму, без тис­ку, і зміцнювало в дітей переко­наність, що їм це під силу.

«Морський бій». Це, по суті, ігрова форма перевірки домаш­нього завдання, що дозволяє за­лучити в процес не двох-трьох учнів, а практично весь клас. Військова назва дуже умовна, од­нак відбиває розпал пристрастей під час даної процедури, що ціл­ком природно: всім учням флоту, який переміг, оцінки підвищують на бал, а ті, хто програв, відповід­но, цей бал втрачають. Отже, на арені бою - три флоти (три ряди парт), що відправляють у бойову розвідку екіпажі з двох учнів до дошки. Поки розвідники готують­ся до активних дій, основні сили добирають озброєння для атаки і планують оборону під керівницт­вом адміралів. У мирній терміно­логії це має вигляд повторення навчального матеріалу, підготов­ки і розподілу питань за темами

«супротивників». Усю цю діяльність координує учень, призначений учителем, який володіє всією по­внотою адміральської влади. За три-чотири хвилини починається власне бій (чи перевірка домаш­нього завдання - кому як подо­бається). Після відповіді першого екіпажа другий і третій флоти «об­стрілюють» його запитаннями з теми, потім самі відповідають на не менш підступні запитання, що надходять від першого флоту, потім настає черга другого фор­мування і т.д.

Роль учителя в цій грі немож­ливо переоцінити, особливо в пер­ших «боях». Треба встигати озву­чувати оцінки запитань і відпові­дей, передавати право «пострілу» наступній команді, не забуваючи при цьому вчасно залучати в про­цес гри пасивних учнів, а крім цьо­го, час від часу «мінувати» ігрове поле каверзними запитаннями. Після двох-трьох таких ігор, коли діти зрозуміють і приймуть прави­ла гри, ці функції можна переда­вати асистентам. Використання даної ігрової форми дає змогу за­лучити до активної діяльності більшість учнів, підвищує їхню за­цікавленість у підготовці до уроку, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату на уроках і формуванню позитивної установ­ки до навчання.

Вивчення нового матеріалу

Як було зазначено, використан­ня ігрових елементів у навчальному процесі на цій стадії ускладнюєть­ся недостатнім обсягом знань і вмінь учнів. Однак актуалізовані на попередній стадії уроку опорні знан­ня можуть послужити фундаментом для побудови гри під час подаль­шого просування по темі. Дуже перспективним уявляється при цьо­му застосування проблемних ме­тодів викладу нового матеріалу, коли вчитель звертає увагу учнів на існування гносеологічних протиріч, формулює питання й пропонує уч­ням, розбившись на групи, спробу­вати знайти відповіді. Ігрова обо­лонка в цьому разі може мати, на­приклад, такий вигляд.

«Рятувальна експедиція». Десь у горах зазнав аварії авіалай­нер з коштовним вантажем на бор­ту, і ми споряджаємо рятувальну експедицію. Клас розбивається на групи, кожна з яких отримує мар­шрутний лист із вказівкою орієнтовного напрямку пошуку (з фор­мулюванням головних питань з досліджуваної теми) і стартового завдання (наприклад, нескладно­го завдання за пройденим мате­ріалом). Далі процес пошуку може бути організований у такий спосіб: група отримує від учителя уривок радіограми від потерпілих під час аварії й намагається його розши­фрувати (уривок може містити, на­приклад, опис і результати експе­рименту з досліджуваної пробле­ми, а група має їх інтерпретувати й використовувати, відповідаючи на запитання з нової теми).

Завдання для поетапного рі­шення проблемної ситуації склада­ють заздалегідь, і вони мають різний ступінь складності. Отже, до мети можна просуватися різними шляхами: або вибираючи багато простих завдань, або найкоротшим, але більш складним маршру­том. Розташування груп, а також темп їхнього просування до мети фіксують на карті-схемі на дошці. Періодично з'являються «привали», під час яких групи здійснюють до­помогу відстаючим. Група, яка пер­шою досягла мети, отримує той самий «коштовний вантаж» у ви­гляді високих оцінок. Гра на цьому може не закінчуватися. Переможці розходяться по групах, що залиши­лися, й допомагають їм у боротьбі за друге місце тощо. На завершен­ня уроку вчитель іще раз нагадує суть проблеми, і всі групи форму­люють своє бачення її розв'язання. Зрозуміло, що ця гра потребує значної підготовки, але вся робота потім дає певні результати, якщо врахувати, що знання, здобуті своєю працею, людина засвоює набагато краще, та й радість «відкриття».

Закріплення отриманих знань, вироблення практичних умінь і навичок

Звичайно ж, такі уроки створю­ють дуже сприятливі умови для навчальних ігор. З іншого боку, проведення цих уроків в ігровій формі підвищує їхню ефективність, дає змогу обробити великий об­сяг матеріалу, не перевтомлюючи учнів. При цьому, як і на традицій­них уроках, необхідно застосову­вати різноманітні види діяльності, комбінувати індивідуальні, групові й колективні форми роботи тієї чи іншої гри. Усе розмаїття таких

форм можна почерпнути в теле­візійних іграх, наповнивши їх не­обхідним корисним змістом. Як приклад гри під час узагальнення матеріалу з теми і підготовки до тематичної атестації можуть бути наведені всім знайомі і всіма улюблені «хрестики-нулики».

«Хрестики-нулики». На дошці - традиційне для цієї гри поле 3x3см. Перемагає, як завжди, ко­манда, яка першою закреслить ря­док із трьох секторів. Ходи роблять по черзі. Причому, якщо команда, яка вибрала сектор, із завданням справляється, в ньому виставляють її знак (скажімо, хрестик), а якщо завдання не виконано, - сектор програний і в ньому з'являється знак суперників (нулик) без будь-яких зусиль з їхнього боку. Така форма була придумана в Клубі Знавців десяток років тому і, за всієї простоти, приховує в собі дуже великий потенціал, тому що дає змогу максимально урізнома­нітнити види діяльності учнів.

Сектори можуть бути такими: «задача» - розв'язати розрахун­кову задачу; «шпаргалка» - назва­ти чи дописати формулу; «?» - відповісти на запитання вчителя або суперника; «вірю-не вірю» - вибрати з декількох тверджень правильне; «поле чудес» - закін­чити визначення явища чи понят­тя; «кімната сміху» - несерйозне завдання, але зі змістом; «практи­кум» - виконати практичне зав­дання; «бліц» - три нескладних завдання виконати за хвилину; «супербліц» - завдання виконує одна людина тощо. В процесі уро­ку проводять дві відбіркові і фінальну ігри, причому під час ігор кожній команді видають жетони для тих гравців, які були найбільш корисні для команди під час відповіді на дане запитання. На­прикінці уроку переможці отриму­ють додаткові призові жетони, їх підраховують і перетворюють на оцінки, які виставляють у журнал за бажанням учнів.

Підбиваючи підсумки, хотілося б навести ще один вагомий аргу­мент на користь необхідності най­активнішого використання еле­ментів гри у навчальному процесі. Подивіться в очі учнів, які виходять з ігрового уроку, і...учителя. Перед вами - люди, котрі отримали радість від праці. Що тоді - щас­тя, якщо не це?!

 

Коментарі 

  1. #2 Мар’яна
    2011-01-0714:43:57
  2. #1 Мар’яна
    2011-01-0714:43:00 Христос Народився! Дуже цікава інформація,але чому не має джерел використаної літератури?

Додати коментар

:D:lol::-);-):-*:oops::cry::o:P:roll:


Захисний код
Оновити

< Попередня   Наступна >





 

(c) Відділ освіти Кіцманської районної державної адміністрації, 2007-2015
При використанні матеріалів сайту посилання на www.kts-osvita.org.ua обов'язкове!
Якщо є авторські претензії до матеріалів, то звертайтесь за адресою