Головне меню
Головна
Мапа сайту
Новини
НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА
Навчальні заклади району
Пошук по сайту
Веб-каталог
Накази та листи ВО
Файловий сейф
Лінки вузів
Статті відвідувачів
Фотогалерея
Друзі сайту
Наш форум
Гостьова книга
Державні закупівлі
Доступ до публічної ін-ції
Колегії ВО
Інклюзивна освіта
Реєстрація на чергу в ДНЗ
Школа
Розробки уроків
Сценарії для вчителя
Методичні рекомендації
Наші реферати
Дитячі організації
Обдарована дитина
ЗНО
Нормативно-правова база
Завантажити софт
Для Інтернету
Робота з документами
Графічні пакети
Адміністрування
Системні утиліти
Архів
Додаткові лінки

Головна arrow Статті відвідувачів arrow Ян Амос Коменський - хто він?


Ян Амос Коменський - хто він?
Ян Амос Коменський - хто він?


Стаття носить пізнавальний характер, написана не як біографія, носить суб'єктивне викладення окремих подій, суспільно-політичних, філософських і педагогічних поглядів визначного слов'янського педагога і мислителя Яна Амоса Коменського.

Він був епіскопом порівняно невеликої общини богемських братів і водночас вченим світового масштабу. Коменського хвилювали не тільки справи його співвітчизників, а й всього людства. Питання розвитку науки, виховання майбутніх поколінь, долі яких визначалися системою, змістом і методами навчально-виховної роботи школи та всіма соціальними умовами життя суспільства —ось ті проблеми, які захоплювали Коменського.
В основі теорії Коменського лежить ідея народності. Багато дослідників, аналізуючи його висловлювання, шукали канали різноманітних впливів з боку вчених, починаючи від Аристотеля і Платона, і випускали з поля зору таке могутнє джерело, як народні виховні традиції. 
Звісно, Коменський був сином свого віку і чеського народу, його світогляд відбив багато з того, що характерне для XVII століття. Він любив свою батьківщину, і його педагогічна система, вчення пройняті великою увагою до рідного краю. Але в своїх творчих пошуках і роздумах він не обмежувався рамками національного. Саме це зробило його вчення творінням загальнолюдського значення і поставило Коменського на одне з перших місць серед великих гуманістів свого часу. Відкидаючи одне, критикуючи друге, розвиваючи третє, він прийшов до ряду висновків, які далеко випередили його час.
Коменський, пропонуючи свої сміливі проекти перетворення і удосконалення, спирався на деякий практичний досвід таборитів, поєднуючи його з теоретичними планами перших утопістів, творами яких захоплювався ще в юнацькі роки. Він мріяв про створення держави, яка б являла собою щось на зразок бджолиного вулика або мурашника, де б не видно було ніякої бездіяльності. Думав про шляхи створення такого суспільного устрою на землі, при якому всі народи, незалежно від того, малочисельні вони чи багаточисельні, були б повністю рівноправні. Говорив про необхідність створення всесвітнього сенату, який би керував життям усіх народів, відвертав війни, розв'язував спірні питання мирним шляхом, приймав рішення, що забезпечували б єдину законність всюди.
Всі ці факти дають право вважати Коменського не тільки великим реформатором в справі народної освіти, а й визначним громадським діячем свого часу.
Користуючись езопівською мовою, він писав, що люди при близькому знайомстві з ними «всі не тільки обличчям, але й тілом були потворні. Всі підряд у струпах, опаршивлені і прокажені, а, крім цього,— один мав свинячу голову, інший — собачі зуби, волові роги, ослячі вуха аспида і лисячий хвіст або вовчі пазурі, декого я помітив з високо витягнутою павлиною шиєю, декого з настовбурченим хохлом удода, декого з конячими копитами і т. д., найбільше ж було схожих на мавп» (цитата).
Мріяв він про створення єдиної міжнародної системи освіти, на чолі якої повинне стояти універсальне об'єднання вчених всіх країн — Товариство світла. Воно має збирати, узагальнювати всі досягнення науки і техніки, враховуючи, як ті чи інші винаходи і наукові відкриття були використані в практиці різними народами, і поширювати їх на благо всього людства, організовувати і координувати наукову роботу, особливо по астрономії, географії і природознавству в усіх країнах, створювати наукові об'єднання, академії, бібліотеки, налагоджувати масове книговидавництво і переклад творів на рідну мову кожного народу. Воно прагнутиме до широкого розповсюдження знань.
Для цього, каже Коменський, необхідно всьому населенню земної кулі надати рівні можливості організувати на науковій основі виховання молоді. З метою створення необхідних умов для здійснення загальної освіти він висунув ідею організації при школах їдалень для учнів, де б їжа видавалася безкоштовно або за плату відповідно до матеріального становища їх батьків. Він виступив на захист прав жінок на одержання освіти в школі, наголошуючи на тому, що вони за своїми розумовими здібностями стоять не нижче від чоловіків.
Для розв'язання цих життєво важливих проблем в галузі народної освіти необхідний мир. І Коменський проголошує: «Хай зникне така державність, яка не забезпечує мир людських справ (відносин)». Він вимагав повного знищення військової зброї: «Мечі і списи повинні бути переплавлені на серпи». І писав, що «духовна культура і війна несумісні», радив добиватися того, щоб «ніхто не виступав з закликами до війни і виробництва зброї, щоб великі нації не при¬гноблювали малих націй, не збиткувались над ними.
Проголошуючи право всіх народів на плоди наукових відкриттів і освіти, він в той же час говорив про необхідність розвитку науки в кожній країні. Звертаючись до своїх родичів і одноплемінників — угорців, моравів, чехів, поляків, запитував, до яких пір вони будуть одержувати хліб і воду від інших, жадати чужих шкіл, книг і дарувань, чому ж не розвивають свою національну культуру, чому не готують вдома багатих наукових жнив. Чому охоче біжать, як жебраки, підбирати чужі колоски? Він вимагав розвитку науки і освіти серед слов'янських народів. Пізніше ці міркування справили велике враження на визначного українського філософа і просвітителя Григорія Савича Сковороду, який подібно до Коменського заявляв, що годі ходити за вогнем до сусідів, по кремінь і кресало, а треба добути його самим.
Вірячи в силу людського розуму, він вказував, що «мудрість є матір'ю всіх мистецтв», «відгонить від розуму, а також і від очей туман, і ми починаємо бачити все».
«Не без підстав наш вік,— відзначав Коменський,— вихваляють як вік науки і вважають, що може заблищати надія на ще більше світло», що «сучасні люди — під впливом нових обставин — стали прокладати нові шляхи, і мудрість збагатилася і збагачується з дня на день різноманітними дослідами». У багатьох, вказував він, з'явилося прагнення всюди відкривати школи, і це привело до того, що грамотність стала поширюватися серед селян і, що відрадно, у жінок з'явилося багато книг, а мудрі думки древніх вчених завдяки розвитку книгодрукування стали доступні багатьом. 
Будучи сенсуалістом, він у навчанні вирішальну роль відводив чуттєвим сприйняттям, сформулював золоте правило дидактики як найважливіший принцип сенсуалістичної педагогіки. Вчитель повинен «все, що тільки можна, давати для сприймання чуттям, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, те, що підлягає смаку,— смаком, доступне дотикові — через дотик. Коли які-небудь предмети відразу можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони відразу схоплюються кількома чуттями».
Всі почуття важливі, оскільки є джерелом пізнання. Однак переважна роль у вивченні дитиною оточуючого світу, на його думку, відводиться зорові. Примат належить не слову, а предмету, не слуху, а зорові.
Зовнішні почуття, вказував він, безперервно доставляють душі різноманітний матеріал, переважно пустий: замість зерна і борошна — полову, солому, пісок і що попало, якщо за цим не стежить ретельно вищий спостерігач — розум. Душа людини подібно до жорен розмелює одержані відчуття. І якщо вони пусті, то ці внутрішні жорна — розум — покриваються пилом лжепонять. У даному випадку зацікавлює те, що Коменський ставить знак рівності між душею і розумом. З таким ототожнюванням понять ми зустрічаємося в його творах неодноразово.
Він рекомендував під час навчання широко використовувати елементи наочності. З цього приводу вказував: «Чим більше знання спирається на відчуття, тим воно повніше. Тому, коли ми бажаємо прищепити учням істинне і тверде знання речей взагалі, треба навчати цього через особисте спостереження і чуттєвий доказ».
Наочне сприйняття забезпечує глибоке засвоєння матеріалу. Якщо хто раз покуштував цукор, бачив верблюда, чув спів солов'я, то все це западає в пам'яті і не забувається. «Спостереження власними очима заміняє собою довід».
Коменський визнавав об'єктивність світу речей. «Речі самі по собі є тим, чим вони є, хоч би їх не торкався ніякий розум і ніяке слово». Світ пізнається через чуттєві сприйняття і розум. Учні повинні вивчати людину з діями її вільної волі, навчитися спостерігати, що підлягає владі і волі людини, і навчитися як «слід приводити все в належний порядок, згідно з світовими законами». Учень має досліджувати невідоме, роз'яснювати темне, відрізняти сумнівне, захищати істинну зброю самої істини та спростовувати неправильне.
Поклавши в основу свого педагогічного вчення головний принцип сенсуалізму про відчуття як основні джерела людського пізнання, Коменський приходить до висновку: світ пізнаваний. Він писав, що потрібно «все вираховувати, виміряти і виважувати, поки очам нашим не відкриється загальна гармонія». Людині властиво, продовжував він, «пізнати до кінця і саму себе і все інше». Людство вже пройшло досить довгий шлях пізнання природи, але ще багато залишилось і незвіданого. «У нас є вже позаду і немалі «ліси» речей пізнаних, і досить яскравий світоч, з яким ми можемо досягти й іншого». Кожний науковий діяч своїми дослідами вносить у науку щось нове. Ось чому, розвиваючи наукову думку, потрібно використовувати висловлювання всіх учених старого і нового часу, ким би вони не були. Адже немає жодної настільки поганої книжки, в якій не можна було б знайти що-небудь хороше. І він підкреслював, що хоча і виявляв ненависть до Аристотеля й інших язичеських учених, та якщо вони «написали або відкрили що-небудь істинне і розумне», то все це повинно бути «повернуто на користь загальну». Плодами дослідження вчених всього світу повинні користуватися всі. Все добуте багатьма умами має стати надбанням усього людського роду і кожної людини зокрема».
Проте користь людству можуть принести лише справжні знання, які базуються на доказах розуму і точних спостереженнях органів чуття, стверджує Коменський Речі мають бути пізнані такими, якими є насправді. Якщо знання не володіє істиною, то воно приймає «міраж за дійсність і перетворюється в глум над знанням».
У «Великій дидактиці» Коменський підкреслював, що «правильно навчати — це не значить вбивати в голову зібрану в авторів мішанину слів, фраз, висловів, думок, а це значить розкривати здатність розуміти речі, щоб саме з цієї здатності, ніби з живого джерела, потекли струмені (знання) подібно до того, як з бруньок дерев виростають листя, квітки, плоди...».
Найважливішим стимулом до пізнання законів природи є життєві потреби людей. «Я впевнений у тому, що при потребі вона (людина) може взнати все, а бути видатним у своїй галузі може і повинен кожен, навіть середній розум».
У його творах неодноразово можна зустрітися з твердженнями, що потрібно відкинути язичеські науки. Він навіть не соромився називати античних учених «язичеським збродом». І водночас з повагою ставився до кожної книги і відзначав, що будь-яка з них приносить людству певну користь. Та й сам у своїх працях широко використовував античну спадщину, хоч і вказував, що читання праць Цицерона, Овідія та інших авторів «віддає в безбожжя стількох мудрих італійців і інших». Часто Коменський звертався до висловлювань Сенеки, Платона, Аристотеля, Горація, Вергілія, Гіппократа, Діогена, Квінтіліана та інших. Цитуючи древніх язичеських учених, водночас критично ставився до багатьох сучасних йому «вчених». Він писав, що богослови і філософи вважають себе «орлами» у відокремлених висновках, а в житті вони не більше як кроти». І все це є наслідком їх відірваності від життя, наслідком лженаукових методів дослідження. Вони вивчають не дійсну природу, а книги, в яких багато помилкового і неправдивого, збагачуються не справжніми знаннями, а пір'ям чужих думок, прикривають своє глибоке неуцтво. Це ворони в павичевих перах.
Відмінною рисою світогляду Коменського є глибока віра в силу людського розуму, здатного відкривати все нові й нові таємниці природи, пізнавати її закони і використовувати їх на благо людства.
Ще в юні роки Коменський марно шукав відповіді на багато хвилюючих питань. Замислювався не лише над земними проблемами, а й над змістом релігійних вчень. Ми звикли за традицією, характеризуючи Коменського, відмічати його релігійність. 
Члени (богемського, чеського) братства, будучи протестантами, свого часу відкинули всю церковну ієрархію, всі релігійні догми і обряди. Вони зберегли також, як і кальвіністи та антитринітарії, тільки Ідею бога. І якщо в цьому питанні виникає сумнів, то до атеїзму залишається один крок. Коменський не зробив його.
Він вчив, що людство повинне прагнути до встановлення розумного суспільства на землі. Де основа отого розумного"? Відповідав: «Насамперед потрібно подивитися на людські справи, на все, що є під сонцем, розумно порівнюючи одне з одним, вибрати собі становище і потім привести свої справи до такого порядку, щоб насолоджуватися спокійним життям на землі».
Великий мислитель був послідовним гуманістом, прагнув до радісного життя. Він не був аскетом. Навіть в той час, коли аскети закликали до умертвіння плоті, він всіляко рекомендував захищати тіло від хвороб, нещасних випадків. Чому? Хоч би тому, що воно є, мовляв, помешканням душі і до того ж єдиним, після його руйнування душа змушена негайно переселитися з цього світу. Як видно з висловлювань, така перспектива переселення його мало захоплювала. Він радив: «Якщо у палаці світу ми бажаємо прожити якомога довше і якомога зручніше, ми повинні старанно доглядати за цією тілесною оболонкою». Все це переконує, що від міркувань Коменського віє справжнім гуманізмом, а не аскетизмом.
Відмітною рисою його світогляду є глибока віра в силу людського розуму, здатного розкривати все нові й нові таємниці природи, пізнавати її закони і використовувати їх на благо людства. Він вважає, що йде безперервний процес розвитку науки і вона збагачується новими знаннями. Це розвиток поступальний. Кожне нове відкриття, викликане потребами людини, в свою чергу створює умови для дальших відкриттів. Відзначав, що «як клином вибивається клин, так одне відкриття підштовхується іншим». Удосконалення в галузі наукового мислення повинне бути закономірним явищем людського суспільства, а всяке догматичне вчення — його гальмом. Збагачення юнацтва знан¬нями сприяє подоланню помилкових поглядів і розвитку освіти, тобто удосконаленню людства.
У праці «Про культуру природних обдарувань» він відзначав, що людині характерні чотири якості — розум, воля, здатність до рухів і мова її органами є мозок, серце руки і язик Швидкий розум, облітаючи небо і земно, все підкоряє, здатністю мислити все розмежовує і розподіляє і в скарбницях пам'яті все складує Воля зі своєю свободою вирішення, відбираючи з усього лише те, що вона облюбує, і відкидаючи те, чого не схвалить, над усім царює Руки, сіідуючи спрямуванню розуму і виконуючи рішення волі, вершать нове і лише не створюють нові світи Нарешті, мова, перераховуючи в міру потреби все те, що було обдумане, висловлене, звершене і розцвічуючи все це своїми фарбами примножує його і від одних людей переносить до інших.
Є в Коменського й такі думки, що кінь, мовляв, народжений для воєн, бик — для упряжки, осел — для в'юка, собака — для сторожової служби і полювання, сокіл і яструб — для виловлювання птахів Однак якщо кожного з них не привчити до справи вони нічого не варті Так і людина, її тіло призначене для праці Але, крім голої здатності, йому нічого більше не дано. Дитина не може сидіти, стояти, ходити її навіть пити і їсти треба привчати Коменський запитував «Звідки б узялася така перевага для нашого розуму, нашої волі, нашої руки, нашої мови, щоб останні могли, без попередньої підготовки, досконало виконувати свої обов'язки». І приходить до висновку треба вдосконалюватись у процесі виховання і навчання Як собака без навчання нездатна нести сторожову службу, так і людина без вдосконалення не може виконувати свої обов'язки. 
Великою заслугою Коменського в розвитку педагогічної думки є створення грандіозної для свого часу праці — «Великої дидактики». Про причини, які спонукали його приступити до написання цього складного і відповідального твору, він досить чітко і ясно сказав у праці «Передвісник загальної мудрості» - «Йде вже двадцятий рік з того часу, як я відчув уперше бажання шукати засоби для полегшення труднощів опанування науковими знаннями,— і це під впливом моєї нещасної долі, яка, на жаль, відняла в мене майже всі роки моєї юності. Будучи дитиною-сиротою, без батька і матері, я, за байдужістю опікунів, був до того забутий, що тільки на шістнадцятому році життя зміг ознайомитися з елементами латинської мови. Це природне знайомство викликало в мені таку спрагу, що з того часу я ніколи не переставав працювати і прагнув заповнити втрату, заподіяну мені в дитинстві, заповнити не тільки стосовно себе, а й інших. Мене засмучувало те, що людям... було скучно вивчати науку. Тому я багато думав над тим, яким чином не лише спонукати багатьох людей до того, щоб вони полюбили наукові знання, але й як вказати, на які кошти і чиїми зусиллями можна відкрити школи, де б юнацтво одержувало хорошу освіту за більш легким методом». Він зазначав, що, живучи у вигнанні, став читати різних авторів і натрапив на цілий ряд таких, які працювали над поліпшенням методів здобуття наукових знань (Гельвік, Реній, Ріттер, Глаумій, Цецілій). У зв'язку з цим відзначав, що особливий вплив на нього справив Іоанн Валентин Андрес — людина палкої душі і видатного розуму, а також Кампанелла і Веруламій, знамениті відновники філософії. З читання Коменський виніс великі надії на те, що, коли стільки різних іскор зіллються в ціле полум'я, то це буде сприяти поліпшенню освіти. І ось після багатьох роздумів, приводячи все до непорушних законів і норм природи, він написав «Велику дидактику», де йдеться й про те, як треба легко і ґрунтовно вчити всіх. Ця чудесна книга була не тільки педагогічним посібником для тодішнього вчителя, а й глибоко продуманим планом удосконалення людського суспільства через виховання юнацтва. Автор розглядає корінні соціальні проблеми, а в ряді випадків проголошує сміливі ідеї, спрямовані на поліпшення суспільного життя.
Коменський вказував, що «Велика дидактика» містить універсальну теорію вчити всіх і всьому, що в ній викладається, вірний і добре продуманий спосіб створення у кожній державі шкіл, в яких би юнаки та дівчата, без будь-якого винятку, могли навчатись і удосконалюватись.
А з якою метою?
На це запитання Коменський відповів, посилаючись на вислови Іоанна Андреса («Правильно керувати суспільством — значить також створювати і перебудовувати суспільство»), Цицерона («Який найбільший і найкращий дар ми можемо запропонувати державі, як не той, щоб навчати і просвічувати юнацтво»), Сенеки («В чому полягає основа будь-якої держави? — У вихованні юнацтва»).
Кінець кінцем він остаточно формулює поставлене перед собою завдання. Воно двоїсте і водночас єдине.
З одного боку, Коменський прагне знайти і дослідити метод, за яким би вчителі менше вчили, а учні більше вчились; у школах було менше шуму, даремної праці, а більше дозвілля, радощів і, головне, успіху, з іншого — в країні було б менше сум'яття, суперечок, а більше світла, порядку, миру і спокою.
І щоб здійснити свій план, Коменський звертається до батьків, вихователів, вчених і до державних властей з закликом зробити все для покращання виховання юнацтва: «...Більш корисний державі той, хто зробить багатьох здатними правити країною, ніж той, хто править нею сам».
В основу свого плану він поклав велику демократичну ідею — вчити всьому. Не можна, зазначав Коменський, заздрісно ховати від більшості людей те, що служить на користь людського роду, а необхідно зробити його досягненням всього світу, всіх людей, де б вони не жили і ким би вони не-були.
Для того, щоб знання стали досягненням юнацтва, необхідні нові школи, в яких би вчили швидко і ґрунтовно. Це важка справа. І він цитує вислови Григорія Низіанзіна: «Освічувати людину, істоту наймінливішу і найскладнішу з усіх, є мистецтво з мистецтв». Воно найбільш необхідне для успішного завершення людського роду. Адже йдеться не про долю однієї людини, а про «благо багатьох і не лише окремих людей, а й цілих міст, провінцій, держав і навіть усього людського роду». Освіта — шлях до кращого майбутнього. А в світі «замість взаємної любові і справедливості — взаємна ненависть, ворожнеча, війни і вбивства. Замість справедливості — несправедливість, образи, пригноблення, крадіжки, грабежі». І немає, підкреслював Коменський, на «землі ніякого більш вірного шляху для виправлення людської зіпсованості, ніж правильне виховання юнацтва».
Він відводив для навчання і виховання період від народження до 24 років. За цей час дитина повинна одержати наукову освіту, пізнати саму себе і навколишній світ, навчитися управляти своєю поведінкою і почуттями, розвивати в собі внутрішнє богошанування.
«Всяка людина,— писав Коменський,— народжується здатною до набуття пізнання речей». Розум людини схоплює не лише сусідні предмети, а й віддалені (за місцем або часом). Він угадує таємне, відкриває сховане, прагне дослідити ще незбагненне, володіє жадобою до пізнання. Сила його пізнання необмежена. «В світі немає нічого, чого б не могла обійняти обдарована чуттям і розумом людина» . Людський розум подібний до дошки, на якій можна написати або намалювати будь-що, подібний до воску, на якому відбивається будь-яка печатка.
Ці роздуми приводять Коменського до висновків, що право на освіту повинне належати всім, а не лише обраним. Кожна дитина має одержати освіту. Народжуючись, вона приносить у світ «чистий розум, ніби рівну дошку», не вміє нічого робити, розмовляти, розуміти. Все це набувається у процесі навчання.
Ось чому всім народженим, безумовно, необхідне виховання для того, щоб вони стали людьми, а не дикими тваринами та нерозумними нерухомими чурбанами. Звідси випливає і наступний демократичний висновок, що кожна людина перевершує іншу не завдяки своєму походженню, а завдяки тому, «наскільки вона більше від інших вправляється».
Цілком вірно вважав Коменський кращим періодом для навчання дитячі і юнацькі роки, «коли уява ще жвава, а пальці гнучкі... поки розум гострий, а пам'ять тверда». Тільки те в людині міцне і стійке, підкреслював він, що вона вбирає у себе в юнацькі роки.
Дитина може розвиватися і навчатися в сім'ї, але краще, коли це відбувається в школі. Виправдано навчати юнацтво разом, більше виходить користі і задоволення, коли робота одних служить прикладом і заохоченням для інших.
Коменський вимагав, щоб у школи віддавали не лише дітей багатих і знатних батьків, а й всіх взагалі: знатних і незнатних, багатих і бідних, хлопчиків і дівчаток у всіх містах і містечках, селах і хуторах, вказував, що необхідно наслідувати сонце, яке освітлює всесвіт, зігріває і живить землю з тим, аби жило, зеленіло, цвіло, плодоносило все, що тільки може жити, зеленіти, цвісти.
Він одним з перших рішуче поставив питання про рівноправність на освіту чоловіків і жінок. Його вимога всіх вчити всьому відіграла історичну прогресивну роль у розвитку школи і освіти. Прагнучи до загальної освіти юнацтва, Коменський одночасно підкреслював, що школа повинна давати не відірвані від життя, а практично необхідні людині знання, повідомляти дітям те, що принесе їм користь. Молоді слід наперед підносити все, що їй зустрінеться на віку. Школа повинна стати переддвер'ям життя. З великим жалем Коменський відмічав, що вона зовсім відірвана від життя, що шкільна філософія (а вона викладалась у дусі християнського благочестя) «пропонує людині хліб із каменю, який ламає зуби і втомлює розум колючими дрібницями».
Звичайно, нам можуть заперечити: мовляв, Коменський стверджував і те, що завдання школи — підготувати людину до загробного життя. Так, він про це писав. Але аналіз творів стверджує також: його все життя найбільше хвилювали земні, а не небесні справи, він використовував «святе письмо» подібно Монцеру, який вмів «виковувати з текстів «святого письма» громові стріли проти існуючого порядку в сферах духовних і світських, проти пригноблювачів бідного народу.
Уся система його педагогічних поглядів виходить з ідеї, що оскільки людина є частиною природи, то вона і підкоряється найголовнішим, загальним законам природи в рівній мірі із світом рослин і тварин. Коменський підійшов до вірної думки: повинні існувати загальні закони, яким підкоряється все у природі і суспільстві, але, обмежений історичними умовами, він цього не знав. Ось чому його «основоположення», якими він намагається обгрунтувати дидактичні принципи і правила, носять довільний характер, а глибокі теоретичні висновки з багаторічного педагогічного досвіду, часто підкріплюються випадковими прикладами.
Однак, незважаючи на історичну обмеженість у трактуванні ідеї природодоцільності, заслуга Коменського насамперед у тому, що він визнав: людина не стоїть над природою, а є її частиною і підкоряється її законам. І прийшов до думки: закони виховання необхідно шукати в природі, в житті.
 У «Великій дидактиці» Коменський виклав всі вимоги щодо навчання. У зв'язку з тим, що вони викликають не лише історичний, а й практичний інтерес, ми перелічимо їх у тій послідовності, в якій вони викладені.
Коменський писав, що будь-яка, навіть досвідчена, людина може припуститися помилки. Ось чому кожному вчителю необхідно розвивати в собі мистецтво запобігати випадковості передбачливістю.
Кращі успіхи у навчанні досягаються, якщо:
1. Освіта людини починається з дитинства і для цього відводяться ранкові години, а все, що підлягає вивченню, розподіляється згідно з ступенями віку.
2. Розум розвивається раніше ніж мова. Ніяка мова не вивчається по граматиці, а по відповідних творах письменників. Реальні навчальні предмети передують формальним, а приклади — правилам.
3. Кожен, кого віддають до школи, залишається в ній до кінця. Розум учнів слід підготувати до засвоєння предмету, який вивчається, а все, що стоїть на заваді навчання, потрібно усувати.
4. В школі необхідно встановити порядок, за яким учні в один і той же час займатимуться лише одним предметом.
5. Учитель а) по-перше, має домагатися розуміння речей, по-друге, розвивати пам'ять і, по-третє, — мову і руки: б) вдаватися до всіх способів розкриття пізнавальних здібностей і застосовувати їх згідно з обставинами.
6. Навчальний матеріал має розподілятися так, щоб наступні заняття служили дальшим розвитком одержаних знань в їх частинах подібно до того, як всі гілки дерева виростають одна з одної. Будь-яка мова, наука чи мистецтво спершу повинні викладатись так, щоб в учнів склалось загальне уявлення про ціле.
7. Уся сукупність занять має детально розчленовуватися на класи з таким розрахунком, щоб попереднє завжди відкривало дорогу наступному. Час розподіляється з великою точністю, щоб на кожний рік, місяць, день була своя особлива робота, щоб нічого не пропустити і не перекрутити.
8. Школа має знаходитися в тихій місцевості, віддаленій від місць розваг.
9. Учні одержують відповідні кожному класу книги, які заслужено можна було б назвати джерелами мудрості, благочестя, в школі і поза її стінами не терпітимуть поганого товариства.
Чимало з цих загальних положень, сформульованих Коменським, уже давно стали педагогічними аксіомами, інші ще потребують своєї наукової розробки.
Педагогічна діяльність вчителя проходить в умовах, що весь час змінюються. Життя безперервно йде вперед. Щороку до школи приходять все нові й нові покоління дітей і всі вони різні, кожне має свої індивідуальні особливості. Ось чому педагогічні проблеми в усі часи потребують свого особливого вирішення. Педагогіка — наука творча, вона абсолютно не терпить шаблону, застою, догм.
Необхідно, вказував Коменський, щоб навчання дітей було легким і приємним. Опанування мудрості має проходити без труднощів, повинно бути зручним, доступним для всіх, давати справжню насолоду. Вчитель покликаний прищеплювати дітям потяг до знань і навчання. Погано, коли дітей лише примушують вчитися. Необхідно використовувати ті методи, які зменшують труднощі навчання з тим, щоб воно не викликало в учнів незадоволення і огиду до занять.
З метою прискорення навчання Коменський запропонував використати класноурочну систему, елементи якої спостерігаємо в роботі братніх шкіл Чехії, України і Білорусії. Він досить глибоко обґрунтував і розробив деталі цієї системи навчання і настійно впроваджував її у практику.
Він першим серед педагогів запропонував для освіти юнацтва чітку чотириступеневу систему шкіл, демократичну як за метою, так і за організацією. Вважав, що в межах певної кількості років (24) повинен бути закінчений весь курс навчання і з цих шкіл мають вийти люди справді освічені.
Для кожного віку необхідна своя особлива, школа: для дитинства — школа материнської опіки, підлітків — елементарна школа рідної мови, юнацтва — латинська школа (гімназія), зрілості — академія і мандрівки. У материнській школі особливу увагу, мовляв, слід звертати на розвиток зовнішніх відчуттів, у школі рідної мови — тренувати їх виконавчими органами—руками, язиком. У гімназії — намагатися зрозуміти і міркувати над цим, зібраним відчуттями, матеріалом з допомогою запитань: що? чому? А в академії все акцентується на волі. Перші дві школи мають бути обов'язкові для всіх, а наступні — відкриті для всіх бажаючих.
Автор цієї системи по праву може вважатись основоположником дошкільного виховання і навчання. В материнській школі дитині прищеплюються впевненість, охайність, правдивість, терпіння та інші моральні якості, в неї не тільки розвивається мова і вміння розумно нею користуватись, але й формуються елементарні поняття про всі науки — фізику (вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг, лід, камінь тощо), оптику (біле, чорне, червоне), астрономію (небо, сонце, місяць, зорі), географію (гора, долина, поле, річка, селище), хронологію (літо, зима, вчора, завтра) тощо.
Як бачимо з сказаного, батьки не тільки зобов'язані виховувати, а й навчати малят, готувати їх до вступу до школи з викладанням рідною мовою. Для дітей цього віку мають бути випущені книги з малюнками, по яких вони знайомляться з різноманітними речами і вчаться читати.
Глибоким демократичним духом пройнята ідея школи рідної мови: наголошується на тому, що вона повинна бути обов'язковою для всіх, бо не лише діти знатних і багатих народжуються для високих знань.
І ще дуже важливе — це вимога вести навчання рідною мовою. «...Вчити кого-небудь іноземної мови перше, ніж він опанує рідну мову, це те ж саме, якби хто надумався навчати свого сина їздити верхи раніше, ніж той навчиться ходити».
Це твердження широко використовувалось у дореволюційній Росії з метою боротьби з русифікаторською політикою царизму.
Необхідно в елементарній школі одночасно з вивченням дисциплін, "вважав Коменський, ознайомити учнів з усіма загальними ремісничими вправами, щоб вони не залишилися неуками ні в чому, що стосується людських справ.
У програму навчання в латинській школі входило вивчення семи вільних наук (граматики, діалектики, риторики, арифметики, музики, геометрії, астрономії), богослов'я, ряду навчальних предметів, що відповідають вимогам нового часу,— фізики, географії, хронології, історії, моралі.
В академії, мовляв, слід посилати лише обдарованих, цвіт людства, тих, хто може досягти мети і бути достойним керувати людськими справами, а решті варто йти до плуга, ремесел, торгівлі. Право на вищу освіту має визначатися природним обдаруванням, а не знатністю походження чи багатством. Не можна з пенька зробити генія, каже Коменський. Розумно після закінчення гімназії влаштовувати прилюдні екзамени, на основі яких директори могли б визначити, кого з юнаків можна направляти для дальшої освіти. Слід стежити, щоб академії виховували тільки працелюбних, чесних і здібних людей. Не можна терпіти лжестудентів, які, витрачаючи батьківське майно, показують іншим приклад бездіяльності, марнують роки і не домагаються успіху.
Створення такої шкільної системи дасть державі можливість одержати достатню кількість вчених, каже Коменський. А одна мудра людина має більше значення, ніж блискучі палаци, купи золота і срібла. Тому «не слід економити ніяких коштів заради правильної освіти навіть одного юнака». Ця думка цілком співзвучна автору «Перестороги» Івану Борецькому, який з великим почуттям громадського болю писав, що на Україні багато церков і монастирів побудували, обдарували їх помістями, прикрасили золотом, сріблом, перлами, але те, що було найпотрібніше — «шкіл посполитих не фундували».
Вся робота школи, її успіхи та невдачі залежать від учителя. Він формує з дитини майбутню людину і повинен бути добрим, уважним і одночасно суворим і вимогливим. «Ти не можеш діяти як учитель, якщо ти не ставитимешся як батько».
Про велику громадську роль вчителя свідчать слова: «Наступне століття буде саме таким, якими будуть виховані для нього майбутні громадяни». Ця вихідна позиція, викладена в праці «Про вигнання з шкіл косності», визначає все його ставлення до наставника дітей: «Що таке неук-учитель, пасивний керівник інших? Це тінь без тіла, хмара без дощу, джерело без води, лампа без світла, тобто пусте місце, і хай буде йому соромно!.. Виставляєш себе вчителем — так учи або зніми з себе цю маску!».
Вчитель не повинен відштовхувати дітей від себе надто суворим ставленням, а привертати їх по-батьківськи.
Коли він з любов'ю поводитиметься з учнями, то легше завоює їх серця, і дітям приємніше буде перебувати в школі, ніж дома. Необхідно вміти збуджувати увагу, завдяки чому учні сприймають все відкритим, прагнучим до знань розумом.
«Школа без дисципліни — що млин без води»,— наводить Коменський чеське народне прислів'я. І вчитель повинен уміти її підтримувати.
Кожний вчитель, вказував Коменський, у «законах добре організованої школи» повинен мати перед очима мету і завдання свого класу, щоб добре знаючи, що йому необхідно досягти, все спрямовував згідно з цим. І тоді доб'ється похвали, якщо всіх своїх учнів доведе до цьо¬го, вартий буде ганьби, якщо допустить, щоб хто-небудь не досяг цілі.
У цих словах відчувається велика віра в мистецтво вчителя і можливість кожного учня при вмілому керівництві свого вихователя одержати освіту.
Коменського ще за життя добре знали на Україні і в Білорусії як видатного просвітителя і талановитого педагога. Так, в червні 1644 р. до нього звернувся його приятель, брестсько-київський суддя Петро Кохлевський з проханням взяти на навчання його сина і племінника. До цього часу ті вчились в Ельблагській гімназії. Там була погана організація навчання, і вони особливо не проявили себе. Кохлевський — впливова людина і дещо зробив для братської єдності, тож Коменський зобов'язався зайнятись їх навчанням.
Він також глибоко зацікавився народно-визвольним рухом на Україні, пов'язуючи з героїчною боротьбою українських воїнів під керівництвом Богдана Хмельницького мрію про звільнення Чехії від німецьких загарбників.
Аж до другої половини XIX ст. на Україні широко використовувались підручники Коменського. Зачинатель громадсько-педагогічного руху 60-х років XIX ст. М. І. Пирогов, згадуючи дитячі роки, писав у «Щоденнику старого лікаря», що з малюнків у прочитаних ним книгах найбільше запам'яталися зображення тварин, рослин і різних національних типів. І він наголошує на важливості поєднання початкового навчання з наочністю: «Раніше навчання грамоти при наочності вважалось найбільш надійним засобом до правильного розвитку уважності». А це, робить висновок М. І. Пирогов, є необхідною умовою для виховання з дитини культурної людини.
Воскреснуть педагогічні ідеї Ушинського, Пирогова та інших видатних просвітителів. Вчителі доб'ються успіху в своїй роботі, коли «проймуться справжніми педагогічними думками Амоса Коменського. Шкільна наука не перевертає в голові дитини всього, чого вона набралась до 5-го — 6-го року життя, не заміняє всього, що в тій голові вже є, латинською схоластикою, а продовжує природний розвиток розуму.
Це, з одного боку,— свідчення того, що російські та українські просвітителі сприяли поширенню ідей великого чеського педагога серед неруських народів, а з другого — що в боротьбі проти русифікаторської політики на Україні, в Грузії, Вірменії і т. д. використовувались не лише ідеї прогресивних вітчизняних педагогів — Ушинського, Добролюбова, Чернишевського, Шевченка,— а й Коменського.
Був час, коли американці на цоколі статуї Свободи в Нью-Йорку написали горді, з викликом монархам Європи і Азії, слова:
Дайте мне ваших
уставших, бедных.
Ваши толпы жаждущие
вздохнут свободно.
Я поднимаю факел над золотой дверью
У 1965 р. тодішній президент США Л. Джонсон у посланні конгресу вказував, що третина учнів країни не закінчує середню школу, а 100 тисяч здібних учнів середніх шкіл не можуть вступити до вузів з причин матеріального характеру. Він писав, що школи переповнені, навчальні програми безнадійно застаріли, вчителі одержують низьку платню, 3 млн. дорослих американців не вміють ні читати, ні писати і лише двоє з десяти американських юнаків та дівчат здобувають освіту в коледжах».
Ідеї Коменського — це справжні педагогічні ідеї. Вони демократичні за своїм духом і змістом.



Андрій Танасійчук



 

Коментарі 

  1. #1 Микола
    2008-12-0214:37:26 Дякую. Чудова стаття.

Додати коментар

:D:lol::-);-):-*:oops::cry::o:P:roll:


Захисний код
Оновити

< Попередня   Наступна >





 

(c) Відділ освіти Кіцманської районної державної адміністрації, 2007-2015
При використанні матеріалів сайту посилання на www.kts-osvita.org.ua обов'язкове!
Якщо є авторські претензії до матеріалів, то звертайтесь за адресою